Океан української музики

30 травня 2001 року, на самому вершечку трибуни Палацу Спорту, я вперше почув живий виступ своєї улюбленої групи, молодого рок-гурту Океан Ельзи. Через 13 років, стоячи у самому серці НСК "Олімпійський" та слухаючи такі знайомі акорди, я був свідком чогось більшого, ніж грандіозний концерт з приводу 20-річчя О.Е. Я бачив демографічний вибух української поп-культури, породжений всплеском, а може і новим народженням української національної самосвідомості.

І це не ствердження, ні. На жаль, відродження, чи то пак активний розвиток самостійної української культури, це лишень примарна надія, яка тепер набуває реальних обрисів. Особливо дивлячись на ажіотаж навколо О.Е. Дивлячись на величезну кількість вишиванок, віночків та державних прапорів, тричі заспівуючи гімн України та безліч разів відгукнувшись на клич "Слава Україні", можна констатувати очевидну річ - українцем бути модно.

Ми вже проходили подібні всплески самосвідомості протягом власної 23-річної історії. Перший, який відбувся під час створення незалежної України, згас під тиском економічних та соціальних факторів новоствореної держави. Бізнес, який до кінця 90х став великим, зрозумів, що на медіа-просторі можна заробляти, і заробляти багато та без особливих зусиль. Крім того, північний сусід почав піднімати голову після дефолту, розмахуючи нафтогазовими доларами. Аутентичні українські проекти, зразка "Територія А" не витримали масової навали конкурентів з ближнього зарубіжжя і захлинулися в потоці масових штампів та швидких грошей. З початку 2000х самостійна авторська українська музика почала тонути в морі "Фабрики зірок" усього СНГ. Питання не у якості чи бажанні музикантів, просто до масового глядача почала не доходити незалежна українська пісня, натикаючись на стіну з російської поп музики та вітчизняних клонів цього напрямку. "Червона рута", яка раніше була величезним епіком, який ніс українську культуру та музику по всій державі та народжував численних виконавців, які бурхливо розвивалися у всіх музичних напрямках, стала маленьким конкурсом. про який тепер мало хто чує. З 1989 до 1997 року, фестиваль представив українцям Братів Гадюкіних, ВВ, Плач Єремії, Олександра Пономарьова, Пікардійську Терцію, ТНМК, Тартак, Наталку Могилевську, Руслану та багатьох менш популярних артистів. З початку двохтисячних, фабрики та численні продюсери фактично загнали україномовну пісню в підпілля через її слабку ліквідність, після чого орієнтація на російський ринок стала фішкою фактично усього вітчизняного бомонду, який забив на власну державу і гайнув заробляти у сусідню. Навіть найбільший український музичний фестиваль міжнародного рівня, "Таврійські ігри" тихенько закрився у 2008 році і з того часу не подавав голосу. "Український" шоу-біз прикормився на півночі до того рівня, що вирішив проміняти питання незалежності та самостійності України на кілька лишніх російських рублів (хеллоупані Лорак, Повалій та інші).

І тут на сцену виходить О.Е., як яскравий приклад того, що якісний продукт продає себе незалежно від мови чи кількості "Золотих грамофонів". Соромно прирівнювати популярність Океанів у тій же Росії з їх україномовними текстами, з чисельними "українськими" поп-артистами, які готові заради російських грошей ходити з балалайкою та ведмедем. А розмови про "потрібно заробляти" і "малий український ринок" лише додають скептичності. Варто поглянути на хлопців з ТНМК, які співаючи виключно українською, та ще й не надпопулярний у нашій країні хіп-хоп, спокійно живуть і процвітають у складі 7 чоловік. У той же час народна артиска пластичної хірургії, депутат ВР Таїсія Повалій, змушена співати у окупованому Криму на концерті з приводу дня росії, щоб заробити подай копійку на власне злиденне життя.

У то й же час, зараз, на хвилі самопізнання та любові до всього українського, від продуктів харчування, до стилю в одязі, українська музика, а з нею і уся поп-культура, яка з початку 2000х знаходиться під гнітом російської тусовки, отримала новий поштовх для розвитку. Зацікавлення українців власною державою та культурою дає можливість підняти голову "своєму, українському" і отримувати від співгромадян ту енергію, бажання та інтерес, який потрібен для процвітання нашої культури.