Основними завданнями Мінкульту є:
1. "формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах культури, мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин України"
Як завжди набір великої купи слів, який втрачає зміст ще на самому початку. Що таке державна політика у сфері культури? Виходить, що культура розвивається не відповідно до розвитку суспільства, а виключно у рамках державної політики. Прямо як за радянських часів. "Ви не можете розвивати петриківський розпис, бо він не подобається міністру" - це так виглядає? Що робить Мінкульт? Уявляю собі, збирає міністр усіх українських митців і заявляє: "У цьому році працюємо виключно у напрямку індустріального пост-модернізму. Всі вільні." Так воно відбувається? Щось мені підказує, що ні.
Щодо "мовної політики", то ця тема варта окремої статті, яку я таки напишу. У нас на деяких каналах лише по рекламі розумієш, що це український канал, на радіо вдень з вогнем не знайдеш української музики та радіопередач (в кількості, яка б відповідала тому факту, що ми Живемо в Україні), а стоячи перед магазином преси, важко знайти хоч одне українське слово. Чудова "мовна політика" в державі.
2."формування державної політики у сфері кінематографії"
Я спочатку не повірив у те, що прочитав. Отже враховуючи те, що наш арт-хаус непогано приймається на різних кінофестивалях, то у міністерстві сидять виключно поціновувачі альтернативного кіномистецтва, які не вважають за потрібне спускатися на рівень "звичайного люду". Та і взагалі, як без грошей можна говорити про формування політики? А я думаю, чому у нас кіно не розвивається. Звичайно, якщо ти назбирав грошей на хоч трохи прибуткову стрічку, а міністеру не сподобалось, то залишається лише одне - знімати політично-соціальні хроніки.
Я не збираюся безцільно критикувати Міністерство культури і стверджувати, що його потрібно ліквідовувати, ні. Навпаки. Я впевнений, що воно може зіграти величезну роль у ствердженні України у міжнародіній спільноті. Просто потрібно не витрачати ресурси і сили на міфічні та туманні завдання, такі як "стимулювання суспільного діалогу для об’єднання країни; збереження культурного надбання для розвитку теперішніх і майбутніх поколінь; розвиток творчих індустрії як рушійної сили соціальних та економічних інновацій та запровадження європейських стандартів відкритості, прозорості й підзвітності влади громадянам" (це пріоритети Міністерства культури на 2014/2015 роки). Я вважаю. що потрібно зосередитись на двох основних напрямках діяльності. Перший - це реклама України у світі.
Дивіться, я наведу кілька прізвищ: Семюель Голдвін (засновник компанії "Metro-Goldwyn-Mayer"), Кірк Дуглас, Дастін Гофман, Стівен Спілберг, Девід Копперфільд, Джордж Гершвін (всесвітньо відомий композитор), Зіно Давидофф (засновник швейцарської тютюнової фірми Davidoff). Чи багато людей знають, що всі вони - вихідці з України? Навіть якщо самі зірки говорять про своє походження, то говорять про "российские корни", як наприклад Сталлоне, хоча насправді його прабабуся одеситка. Можете мені доводити про те, кому і коли належала Одеса, але зараз це українське місто і танцювати треба саме від цього факту. Запрошувати зірок на історичну батьківщину, брати інтерв'ю з цього приводу, згадувати про походження і не допускати узагальнення СРСР до Росії. Приведу приклад Фабіо Капелло, який на запитання російського журналіста "как вы относитесь к работе нашего легендарного тренера Валерия Лобановского" відповів "Чому він ваш? Він же українець".
Я не вимагаю кричати на кожному кутку, що Спілберг український режисер чи українці заснували Голлівуд (Семюеля Голдвіна вважають батьком американського кінематографу). Це всього лише одна з можливостей реклами України у світі, що дає можливість розвивати туризм і не пояснювати кілька хвилин іноземцеві, що таке Київ і де воно знаходиться.
Я вже не кажу про такі футуристичні заходи для нашої країни, як залучення іноземних популярних тевізійних передач (дякую людям, які привезли всесвітньо відому программу про автомобілі Top Gear в Україну) для зйомки сюжетів та створення привабливого інвестиційного клімату для зйомок кіно.
Другий напрямок - змусити українців полюбити власну культуру .
Ще кілька прізвищ - Олександр Кошиця, Микола Леонтович. Перший був диригентом українського хору, який, за однією з версій, надихнув Джорджа Гершвіна на написання легенарної "Summertime". Другий - автор всесвітньо відомої колядки "Carol of Bells", яка вважається найпопулярнішою у світі, а в Україні відома як "Щедрик". Мелодію популярної української щедрівки можна почути ледь не у кожному різдвяному фільмі/мультфільмі. Чи багато українців знає про ці факти? Ось де починається популяризація нашої культури - всередині держави.
Якщо в грузії балет "Сухішвілі" є національним надбанням, то в нас в країні про ансамбль імені Вірського знають одиниці, хоча за кордоном він збирає повні зали та демонструє усю красу та грацію української культури.
Враховуючи величезний пласт фолькльору та народної творчості, наші співвітчизники чомусь часто вертять носом і зневажливо кидають "шароварщина", використовуючи дане слово часом у не зовсім правильному значенні. Міністерству культури треба в першу чергу показати громадянам чим вони можуть і повинні гордитися. А уже після цього можна займатися "державною політикою" у різних сферах
No comments:
Post a Comment